Після краху цивілізацій залишається тільки одне джерело правди — фантазія.
Ran Gares
Хоч це ім’я виникло раптово, але відлуння вимови походить з далекої юності. Моя ідентичність — уявний образ і те, що за ним стоїть.
Ran не став письменником в один день. Це була повільна, майже непомітна трансформація. Ще з юності писав короткі історії — більше для себе, як спосіб втекти від божевільного світу.
Здається… ми проґавили ту зупинку, де можна було безпечно зійти з платформи.
Деякі з тих коротких нотаток юності згодом перетворились в повноцінні сюжетні лінії. Так і народився роман «2437». Але він був далеко не першим…
Дебютна книга досі лежить за завісою. Інфантильна, наївна, з душею першокурсника, який боїться вийти на сцену. Чекає, збирається з думками…
А поки занурився в інші виміри: антиутопію, психологічні експерименти, іронічну сатиру. Інколи додаю трішки філософії, лишаючи простір для запитань, які не мають відповідей.
Точно веде щоденник
Чому пишу
Кращий варіант втечі від реальності — створення своєї. Абсурдної, кривої, тривожної, але щирої. Такої, що не лишиться припадати пилом, а викарбується в пам’яті й відчуватиметься.
Мене не цікавлять прямі відповіді. Лише питання без фінальної крапки. Що буде після катастрофи? Чи можлива етика в умовах виживання? Де закінчується межа, якщо її ніхто не бачить?
Антиутопії, в яких головний ворог — не система, а кут сприйняття. Трилери, де психологія — не інструмент, а поле бою. Сатира, яка сміється не над світом, а над тим, як ми його сприймаємо.
Письменник — це не професія. Це реакція на світ.
Мозаїка світів
У книгах немає спільного героя. Є спільне запитання: а якщо перетнути межу?
Одна книга веде у світ після апокаліпсису, де цивілізація зникла, але відчуття провини — залишилось. Усі навколо щасливі, але не тим щастям. Інша книга переносить у далеку галактику, де живуть істоти, що не знають міри.
Обидві — антиутопії. Але одна говорить із читачем мовою філософії, інша — мовою сатири. В одній — бажання повернути втрачене. В іншій — страх того, що все надто добре.
Але кожна залишить після себе осад. І якщо його важко змити — ціль досягнуто.
Ти хоч би другу дописав
Що далі
Попереду — три нові книги.
Одна — готова, але потребує свіжого погляду. Інша — вже має хороший початок, але світло в кінці тунелю ще не надто яскраве. Третя — ледь помітно зчищає смолу з “Чорного дзеркала”, щоб показати себе.
Ці історії вже мають хороший каркас, але чекають на якісне оздоблення.